СГО "Теплицька районна федерація футболу" "ЗА ЗДОРОВЕ ЖИТТЯ"

.13 травня 2002 року на 64-му році пішов із життя видатний футболіст та геніальний тренер Валерій Васильович Лобановський. 7 травня 2002 року, відразу після закінчення матчу чемпіонату України між запорізьким «Металургом» та київським «Динамо» Валерію Васильовичу знадобилася допомога лікарів. Найкращі фахівці країни боролися за життя Валерія Лобановського, але хвороба виявилася сильнішою…

Із тих пір ось уже вісім років у середині травня в Києві згадують Валерія Лобановського. За роки, що так швидко промайнули, склалася добра традиція і всі бажаючі, які хочуть вшанувати пам’ять Валерія Васильовича, не домовляючись об 11 ранку зустрічаються на Байковому кладовищі, а опівдні біля пам’ятника на стадіоні «Динамо».

Сьогодні до Валерія Лобановського прийшли родичі (вдова Аделаїда Панкратівна незважаючи на проблеми зі здоров’ям була разом із дочкою Світланою Василівною та онуком Богданом), котрі дбайливо зберігали пам’ять, і друзі дитинства (однокласники, зусиллями яких минулого року в столичній школі №319 було відкрито музей Лобановського), керівники ФК «Динамо» на чолі з Ігорем Суркісом та Федерації футболу України разом із Григорієм Суркісом, футболісти «Динамо» Олександр Шовковський та Тіберіу Гіоане (двоє з чотирьох гравців нинішнього складу «Динамо», які виступали під керівництвом Лобановського), ветерани футболу Віталій Хмельницький, Анатолій Сучков, Володимир Трошкін, Леонід Буряк, Євген Рудаков, Андрій Біба, Володимир Лозинський, Павло Яковенко, Анатолій Шепель, Віктор Кондратов, В’ячеслав Кернозенко, вихованці та тренерський штат ДЮФШ «Динамо», журналісти, уболівальники…

Поклавши квіти до пам’ятника, встановленого біля входу на стадіон «Динамо», який носить ім’я Валерія Лобановського, присутні вшанували пам’ять тренера хвилиною мовчання, а співак і композитор Костянтин Павлов виконав композицію «Пам’яті Лобановського».

«Знаєте, незважаючи на те, що минуло вже вісім років, можу з упевненістю сказати, що час нічого не означає. Не вірте тим, хто говорить, що він лікує, це неправда. Навпаки, з часом усе сумніше й сумніше згадувати і розуміти, що його немає поряд із нами, як батька, чоловіка та діда. З роками ми будемо згадувати його тільки частіше. Ми дуже вдячні тим людям, які його пам’ятають. Хочеться, щоб так було завжди. Гадаю, якби було більше таких людей, як Валерій Васильович, напевно, у нас би була інша країна», - із сумом зазначила Світлана Лобановська.

Євген Рудаков став найкращим воротарем СРСР ще до приходу тренера Валерія Лобановського до «Динамо», але свої найбільші успіхи досяг саме за його керівництва. «Минуло вісім років з тих пір, як не стало Валерія Васильовича. Очевидно, що футбол не стоїть на місці, та й тренери не дрімають. Зростає нове покоління футболістів, з ними цікаво працювати, вони справді люблять футбол. Приємно, що їм не доводиться розповідати, як і чого досяг Лобановський. Хлопці пишаються не лише тим, що перебувають у системі «Динамо», але й що вчаться у футбольній школі, яка носить ім’я Валерія Лобановського», - розповів Євген Васильович.

Видатні люди залишаються в пам’яті народу такими, якими були під час здобуття своїх найбільших успіхів. Образ Валерія Лобановського завжди буде прикладом самовідданої служби своїй справі, якій він віддав усього себе без залишку.